Анотація
Е. Т. А. Гофман вважається найвидатнішою постаттю в історії німецького романтизму, хоча він не був одним з перших представників цієї літературної течії. В його творчій спадщині зібрані основні теми та ідеї романтизму, його найголовніші риси. Романтизм з’явився на зламі епох та в період Французької революції. Центральною темою нової літературної течії стало протистояння людини та світу, а головним конфліктом – боротьба між Добром та Злом. Все незрозуміле, містичне, фантастичне, що тісно переплітається з реальністю, приваблювало романтиків. Такі твори Е. Т. А. Гофмана як «Золотий горнець», «Крихітка Цахес, на прізвисько Цинобер», «Еліксири диявола», «Пісочна людина» тощо є яскравими прикладами нової літературної епохи. Е. Т. А. Гофман належить до тих письменників, художній світ яких став поняттям називним. Проте його письменницький талант є лише одним з проявів його творчої натури. За своє життя він був співаком, диригентом, режисер-постановником музичного театру, композитором, художником. Такий феномен, коли митці водночас мають таланти у різних сферах мистецтва, у літературознавстві ще називають Doppelbegabung (нім. – «подвійний талант, здібність»), а У. Вайсштайн пропонує для таких митців термін «мультиталант» [Наливайко : 383–384]. Їхнє мислення – синтетичне, а твори набувають полімистецього характеру та є яскравими прикладами взаємодії мистецтв. Саме тому стиль письменника відрізняється від інших своєю музикальністю та пластичністю. І через це найдоцільнішим аналізом творів Е. Т. А. Гофмана є інтермедіальний, який передбачає організацію тексту за допомогою взаємодії різних видів мистецтв на смисловому рівні. Інтермедіальна естетика виникає саме в історико-культурні перехідні епохи – бароко, романтизм, модернізм, постмодернізм. З іншого боку, творча спадщина Е. Т. А. Гофмана напрочуд кінематографічна. Його новели є майже готовими сценаріями, що сповнені несподіваними сюжетними поворотами та візуальними образами. Кіностилістика новел Е. Т. А. Гофмана проявляється як у сюжетних перекличках, так і в особливостях його поетики – кінопоетики. Літературознавча проблема «поетика літературного твору – кінопоетика» є однією з найважливіших в інтермедіальних стосунках цих двох мистецтв. Актуальність цієї проблеми визначається усвідомленням того, що якщо літературний текст вбирає в себе у результаті синтезу мистецтв елементи іншого мистецтва, то він збагачує тим самим свої виражальні можливості. Тому підхід до літературних текстів німецького письменника з «кінематографічним кодом» є перспективним напрямом у розробці методології дослідження поетики літературного тексту і дає змогу глибше осягнути творчий спадок Е. Т. А. Гофмана.
Посилання
Гофман Е. Т. А. Володар бліх. Життєва філософія кота Мура. Харків : Фолио. 2015. 610 с.
Гофман Е. Т. А. Музичні новели / З нім. пер. Є. Попович. Київ : Муз. Україна, 1987. 248 с.
Западное литературоведение ХХ века. Энциклопедия. Москва : Intrada, 2004. 560 с.
Клер Р. Размышления о киноискусстве. Москва : Искусство, 1958. 360 с.
Лотман Ю. М. Избранные статьи в трех томах. Т. 1. Статьи по семиотике и типологии культуры. Таллинн : Александра, 1992. 480 с.
Наливайко Д. Теорія літератури й компаративістика. Київ : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. 347 с.
Экфрасис в русской литературе : Труды Лозаннского симпозиума / под ред. Л. Геллера. Москва : Издательство “МИК”, 2002. 216 с.