Ключові слова
Як цитувати
Анотація
Усний синхронний переклад є складним видом когнітивно-комунікативної діяльності, що обумовлено низкою причин: одночасністю процесів сприйняття та аналізу вихідної інформації з процесом створення висловлювання мовою перекладу, континуально-дискретним характером процесу, високою швидкістю виконання перекладацьких дій, багатоканальністю інформації, що надходить на обробку. Процес усного синхронного перекладу може ускладнюватися дестабілізуючими чинниками як об’єктивного так і суб’єктивного характеру. Міждисциплінарний підхід у вивченні особливостей діяльності синхронних перекладачів з позицій психології, психолінгвістики, перекладознавства, когнітивних наук та дискурсології має велике значення для вдосконалення теорії, методології та дидактики усного перекладу. Дидактика усного перекладу активно розвивається і натомість не слабшає на фоні затребуваності у підготовці професійних перекладацьких кадрів. Мета статті – порівняння перекладних англомовних текстів як результатів перекладацької діяльності при послідовному та синхронному перекладах для пошуку основних стратегій діяльності перекладача. Теоретичне осмислення лінгвістичних аспектів перекладу проводиться у роботах радянських та зарубіжних дослідників (Бархударов 1975; Комісаров 1973; Рецкер 1950; Швейцер 1988; Федоров 1983; Catford 1965; Nida 1969 та ін). Проте, одночасно з лінгвістичними дослідженнями розвивається і аналіз перекладацької діяльності з погляду психології (Артемов 1966; Бєляєв 1963, 1965; Зимова 1975, Lambert 1988, Dillinger 1994 та ін.). Цей факт є доказом "плідності лінгвістичного вивчення перекладу" (Ширяєв 1979). Наукова новизна у тому, що було розглянуто перекладацькі стратегії через призму трансформацій щодо пошуку функціональної семантики елементів висловлювання; проведено зіставлення пріоритетних перекладацьких стратегій та тактик у синхронному та послідовному перекладі. Вищесказане дозволяє зробити висновок про те, що послідовний і синхронний переклад, при різниці механізмів їх реалізації, мають досить велику кількість подібних характеристик з точки зору проблем сприйняття вихідного повідомлення, що впливає на вибір перекладацьких стратегій.
Посилання
Валуйцева И. И., Хухуни Г. Т. Эмоции в звучащей речи: экспериментальное исследование. Вопросы психолингвистики. 2016. № 3(29). С. 45–55.
Гойхман О. Я., Надеина Т. М. Речевая коммуникация : учебник. М. : ИНФРА-М, 2003. 272 с.
Миньяр-Белоручев Р. К. Теория и методы перевода. М. : Московский Лицей, 1996. 207 с.
Прошина З. Г. Теория перевода : учебное пособие для вузов. 4-е изд., испр. и доп. М. : Изд-во Юрайт, 2019. 320 с.
Ширяев А. Ф. Синхронный перевод: Деятельность синхронного переводчика и методика преподавания синхронного перевода. М. : Воениздат, 1979. 183 с.
Nida E. A., Taber C. R. The Theory and Practice of Translation. Vol. VIII. Leiden : E.J. Brill, 1982. 218 p.
Paneth E. An Investigation into conference interpreting. The Interpreting Studies Reader / ed. by F. Pöchhacker, M. Shlesinger. London ; New York : Routledge, 1957. 2002. P. 31–40.
Pöchhacker F. The Role of Theory in Simultaneous Interpreting. Teaching Translation and Interpreting. Training, Talent and Experience / ed. by C. Dollerup, A. Loddegaard. Amsterdam ; Philadelphia : John Benjamins, 1992. P. 211–220.
Shuttleworth M., Cowie M. Dictionary of Translation Studies. London ; New York : Routledge Taylor & Francis Group, 2014. 233 p.
Venuti L. The Translator’s Invisibility. A History of Translation. London ; New York : Routledge Taylor & Francis Group, 2004. 353 p.